Про Мене
Дорогі друзі, Ви знаходитесь на персональній сторінці Ellen Rococo.
Ellen Rococo – це назва мого бренду і мій творчий псевдонім.
Моє імʼя Олена Осадча. Я Дизайнер прикрас.
Я народилася і живу в одному з найдревніших й найпрекрасніших міст Європи, в Українському місті Києві. Моє місто – це моє натхнення. Щоразу прогулюючись старовинними вулицями я бачу його новим, містичним, але таким рідним.
У Києві я здобула музичну освіту. Навчалась в музичному інституті ім. Р.М. Глієра по класу фортепіано і академічний вокал. А трохи згодом, коли вже почала захоплюватись створенням прикрас, вирішила підкріпити своє, на той ще час, захоплююче хоббі і вступила на кафедру образотворчого мистецтва в НПУ ім. М.Драгоманова.
Під час навчання я продовжувала активно розвивати свою справу, поступово і органічно формуючи її в бренд.
Щоразу повертаючись до роздумів, чому я змістила свій фокус з музики на декоративно-прикладне мистецтво, я прийшла до висновку, що сприймаю плоди своєї роботи через візуальний контакт. Коли я можу очима побачить результат, а руками його створить і доторкнутись. Пізнаючи і відтворюючи цей світ через дотики.
Свій творчий шлях я почала з далекого 2009-го року. Тоді я була в пошуках того, через яку техніку і напрямок я можу виразити свої почуття, емоції і те що подобається. Але напевне як і у більшості дизайнерів, основною причиною стало те, що я не могла знайти у продажі прикраси які б сама хотіла носити. А на ті, які подобались, тоді ще я, маленька, бідна студентка просто не мала фінансових ресурсів.
2009-й це був переломний етап в моєму житті. Я закінчую музичний коледж і збираюсь вступати до муз.академіі, але відчуваю всіма фібрами душі, що я не хочу. Що це не справа мого життя. Врешті решт я наважуюсь відмовитись від цієї ідеї і відправитись на пошуки себе.
Але шукати себе голодним, це задачка не з простих. Тому я була вимушена шукати роботу, щоб хоч якось себе забезпечувати. І я сфокусувала свою увагу на пошуках роботи яка хоч якось повʼязана з малюванням або декоративно-прикладним.
І знайшла. Моя перша робота, з якої власне все і почалось, це київська фабрика магнітів (саме так! В Києві була така фабрика, яка складала конкуренцію в сувенірних магнітах навіть Китаю). Я зайняла посаду розмальовниці. Не маючи в цьому досвіду, а розмальовувала по 50 а іноді і 100 магнітів за день, вручну. Тонким пензликом, з максимальною концентрацією за супер маленьку оплату. Але тоді, я навіть не підозрювала, що круто набивала руку в роботі з мініатюрою і як розмальовка магніту подалі стане поштовхом на шляху створенні прикрас.
На фабриці в мене була найулюбленіша позиція. Це була карта Криму. Плаский, але рельєфний магніт з піратським вайбом. Вона була чорна з металевим затиранням на поверхні. Сама проста у виконанні але виглядала топовіше ніж другі кольорові магніти. Таких карт Криму за день я могла зробити дуже багато.
В той же час, ночами після роботи і на вихідних я продовжувала експериментувати в різних напрямках творчості. Примітивні ляльки мотанки, техніки декупажу, редизайн домашніх меблів. Всі зароблені гроші я витрачала на скуповування різних фарб і матеріалів в художньому магазині.
І ось одного дня, на полицях такого магазину я побачила полімерну глину. Я розпитала в консультанта що це таке, і що з нею робить. І вирішила спробувати зліпити свою першу прикрасу. Для себе. В той час, набирав оберти стиль стімпанк і мене дуже захопила ця естетика.
На куренівці ( тоді ще головний блошиний ринок Києва) я придбала старі механічні годинники , вийняла їх шестерні. Зліпила кружечок потрібної форми з полімерної глини чорного кольору і зробила рельєф цими шестернями. А золотою фарбою, яку вже підгледіла на роботі я зробила той самий металевий ефект, як на тій самій карті Криму, з якою вже була на «ти».
Потім я зробила ще сережки і ще декілька подібних кулонів. І понеслось.
Я гралась з відбитками і текстурами, в інтернеті шукала купу інформації по базовим технікам і роботі з матеріалом. А потім я вирішила створити групу в тоді популярній соц. мережі Вконтакте і почала показувати свою примітивну творчість своїм підписникам.
І яке було моє здивування і захват, коли мої первістки почали викликати зацікавленність і їх почали замовляти і купувати. Замовлень додавалось, я почала стрімко розвиватись і магнітна фабрика пішла з мого життя, виконавши таку важливу функцію.
Йшли роки. Я продовжувала рости в цій справі. Вже більш впевнено себе почувала з матеріалом. Комбінувала його з камінням. Розвивалась в скульптурній мініатюрі. Стиль також мінявся. Від стімпанку, мене кинуло в етніку, потім почав вимальовуватись вже власний почерк.
Я ліпила і ліпила щодня, щоночі і окрім цього мені було мало що цікаво. Паралельно я будувала свій образ, сприйняття бренду. Вигадала собі творчій псевдонім, тотемну тварину. На той момент це був метелик Acherontia Atropos.
Щиро, без маркетингових знань і навичок, по краплині, збирався образ. Модифікувався, змінювався, доповнювався. І що саме цікаве, щоб я не робила, показуючи це публіці я знаходила свою аудиторію.
Згодом мій стиль став дуже впізнаваним. Мене шейрили всі пабліки про творчість, запрошували на українське телебачення, закордонні журнали публікували мої роботи і навіть майстер-класи до яких я також дійшла.
До 2015-2017 року мої роботи завірусились по всьому світу. Замовники були з Америки, колекціонери з різних міст Европи.
А я тихенько пишалась, що десь тут в Україні є маленька майстерня де можуть створюватись речі які знаходять відгук в серцях людей по всьому світу.
В якийсь момент я збагнула, що хочу бачити свої роботи в дорогоцінних металах. І хочу опанувати ремесло ювелірної справи. Почала займатися пошуками вчителя. Та на жаль, або на щастя не знайшла. Але знайшла дівчинку ювеліра, яка ввела мене в базовий курс справи, показавши як працювати з новими інструментами та матеріалом.
Але полімерна глина все одно була в моєму житті. Ба більше, основні свої моделі під литво я роблю з глини до сих пір.
Згодом я пішла ще далі і почала поєднувати здавалось би не поєднуване. Почала комбінувати глину та метал. Цим самим створюючи абсолютно новий напрямок. Бо хто сказав, що прикраси мають бути канонічними і правильними?
Прикраси мають прикрашать.
Я рада була поділитись в такій стислій формі своєю історією і сподіваюсь вона надихне молоде покоління.
Вам я дякую за увагу